Тексты песен   >   # > 0302 > мої вірші, як люди хворі

0302 - мої вірші, як люди хворі - текст песни, слова, перевод, видео

Исполнитель: 0302

Название песни: мої вірші, як люди хворі

Дата добавления: 26.04.2024 | 11:18:11

Просмотров: 1

0 - текст верный

0 - текст неверный

Ознакомьтесь с текстом песни 0302 - мої вірші, як люди хворі

Ти на заході , я на сході
Ты на западе, я на востоке
Наше небо стало прозорим
Наше небо стало прозрачным
Ми забуваємо старі місця
Мы забываем старые места
Невже все вирішують полюса?
Все решает полюс?


Мені до біса набридли ці хмарочоси ,
Я устал от этих небоскребов к аду,
хоча я не бачу й не відчуваю їх, як цю холодну та не теплу осінь.
Хотя я не вижу и не чувствую их такими холодными, а не теплой осенью.
Тобі набридли твої буденні гуляння ,
Вы устали от своих повседневных праздников,
а мені остогидніло бачити такі щасливі пари
И я был сжат, чтобы увидеть такие счастливые пары


Моя Мама як завжди знаходить , в цьому щось хороше .
Моя мама, как всегда, находит что -то хорошее.
А мені вкотре здається , що не залежно чи зараз осінь
И снова мне кажется, что независимо от того, сейчас нет осени
Можливо тут діло в часі ,
Может быть, здесь вовремя,
в мене без п'ятьох восьма ,
У меня нет пять восьми,
Так - так я знаю в тебе 7 ранку , і ти зустрічаєш палкі світанки.
Да - так что я знаю в вас в 7 утра, и вы встречаете пылкого рассвета.


Я заздрю так людям ,
Я завидую, люди,
які просто тебе не знаючи проходять повз тебе на дворі .
Что просто не зная, что вы проезжаете во дворе.
Я за це би відала все , і навіть свою волю .
Я бы знал все, и даже моя воля.
Я б на хвилину просто вернулась , до твоєї руки доторкнулася ...
Я бы просто вернулся на минуту, коснулся твоей руки ...


Я б дощем навіть хотіла бути , аби капати на твої нові брюки .
Я бы даже хотел капать на ваших новых штанах.


Нас розділяють кляті кілометри.
Мы разделены проклятыми километрами.
Але здається - це не головна проблема.
Но это кажется не главной проблемой.
Ти - холодний до біса хлопець,
Ты холодный для адского парня,
та на диво такий іскроменний.
Но удивительно так сверкает.


Мені набридли ці сірі люди,
Я устал от этих серых людей,
які не ти,
ЧТО ТЫ НЕ,
які повсюди.
Что везде.
Вони одноманітно проживають день,
Они живут в монотонный день,
не взнавши, що хтось їх все-таки чекає.
Не зная, что кто -то ждет их.
О, скільки ж зараз в людях є безодень.
О, сколько людей сейчас есть пропасть.


А що набридло так тобі?
А что от тебя устало?
Напевне моє хвилювання?
Наверное, мое волнение?
Чи може та нестача твоїх слів?
Могут ли ваши слова отсутствовать?
Чи те, що я залежна лиш тобою?
Это я зависим только от тебя?


Як же заздрю я тим людям,
Как я могу завидовать этим людям
що ходять біля тебе кожен день,
эта прогулка рядом с вами каждый день,
що навіть не помітять твої ясні губи..
это даже не заметит твоих чистых губ ..
з яких я й слова не почула.
От которого я не слышал слова.
Не чула ні "Привіт", ні "Гарних снів".
Она не услышала ни «привет», ни «хорошие сны».
Нічого.... Абсолютно тиша.
Ничего .... абсолютно тишина.
Від цього рветься, до нестями, лиш моя душа.
Из этого только моя душа разрывается, до зверей.


Прочитавши це - глянь на небо.
Прочитав это - посмотрите на небо.
Я теж буду дивитись в наші зорі.
Я тоже буду смотреть на наш рассвет.
І це лише одна моя потреба.
И это только одна из моих потребностей.
Мої вірші, як люди хворі.
Мои стихи похожи на людей.