Іоанна Пекун - Перші неримовані вірші - текст песни, слова, перевод, видео

Исполнитель: Іоанна Пекун

Название песни: Перші неримовані вірші

Дата добавления: 29.04.2024 | 08:26:12

0 - текст верный

0 - текст неверный

Ознакомьтесь с текстом песни Іоанна Пекун - Перші неримовані вірші

Я бачила очі, але приховувала думки.

Я видела глаза, но скрывала мысли.

Я читала риму в своїх ранках, але починала писати перші неримовані вірші...

Я читала рифму в своих утренниках, но начинала писать первые неримированные стихи.

Так буває! Мама каже, що все минає..."А знаєш доню, після бурі-сонце"...

Так бывает! Мама говорит, что все проходит..."А знаешь дочурку, после бури-солнце"...

І ніби ж знаю, хоча, як таке знати напевне?...

И вроде бы знаю, хотя, как такое знать наверняка?

Дивлюся, як будується міст чи будинок,і порівнюю з життям.

Смотрю, как строится мост или дом и сравниваю с жизнью.

Так ні з чого береться фундамент - то зародок душі... а далі нескінченність сил і думок вкладених в роботу, і лиш десь там, неосяжно далеко, є омріяний результат...

Так ни с чего берется фундамент - это зародыш души... а дальше бесконечность сил и мыслей вложенных в работу, и лишь где-то там, необъятно далеко, есть желанный результат...

Так і люди, птахи, коти, риби... Всі хто народився і живе...

Так и люди, птицы, кошки, рыбы... Все кто родился и живет...

Ти ж знаєш, напевне, що таких неримованих буде обмаль,

Ты же знаешь, наверное, что таких неримированных будет мало,

Бо в кожному наступному ранку все більше і більше рим,

Ибо в каждое следующее утро все больше и больше рифм,

Але допоки ти тут, зі мною, не припиняй тримати мене за руку і говорити про те, як будуються мости, про те, що мені от-от пора летіти...та ти не хочеш.

Но пока ты здесь, со мной, не переставай держать меня за руку и говорить о том, как строятся мосты, о том, что мне вот-вот пора лететь... да ты не хочешь.

Я розказую тобі про те, як потрібно дихати - глибоко...тихо...спокійно..

Я рассказываю тебе о том, как нужно дышать - глубоко...тихо...спокойно.

Ти не вмієш правильно дихати! Ніби хочеш захопити все МОЄ повітря...

Ты не умеешь правильно дышать! Будто хочешь захватить весь мой воздух...

тримай дистанцію... дивися в небо з закритими очима! І навіть через повіки ти відчуєш його простір...

держи дистанцию... смотри в небо с закрытыми глазами! И даже спустя веки ты почувствуешь его пространство...

Так от знаєш, мости руйнуються...і будинки...

Так вот знаешь, мосты рушатся...и дома...

Хоч їх можна латати і ремонтувати, аж допоки вони не ослабнуть і помруть...Знаходиш діагоналі?

Хотя их можно латать и ремонтировать, пока они не ослабнут и умрут... Находишь диагонали?

То як, ще хочеш трохи мого повітря?

Так что, еще хочешь немного моего воздуха?