Тексты песен   >   С > Стефаник Василь > Камінний хрест

Стефаник Василь - Камінний хрест - текст песни, слова, перевод, видео

Исполнитель: Стефаник Василь

Название песни: Камінний хрест

Дата добавления: 17.11.2022 | 23:48:07

Просмотров: 5

0 - текст верный

0 - текст неверный

Ознакомьтесь с текстом песни Стефаник Василь - Камінний хрест

I
я


Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі газдою, відтоді він мав усе лиш одного
С тех пор, как Иван Дидук был помнит в деревне Газда, с тех пор у него был только один
коня і малий візок із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в
Лошадь и небольшая тележка с дубовым спрей. Лошадь въехала в пистолет, сам в
борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу
борозд; На лошади был ремешок и носилки, а Иван наложил маленький
мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав, може, ліпше, як
веревка. Носилки не нуждались, потому что его левая рука арендовала, может быть, лучше, чем
нашильником.
Сиденье.
То як тягнули снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні, і на Івані жили
Пока, когда скивли были вытащены с поля или гной в поле, однако на лошади и на Иване жили
виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з
говорили, однако, они оба вниз по закускам молились как струны, и, однако с
гори волочилися по землі. Догори ліз кінь як по леду, а Івана як коли би хто
Горы тянулись на землю. Лошадь встала, как лей, и Иван, как будто кто -нибудь
буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі. Згори кінь
Бук на голове потрескался, такой большой дожил до его головы. Над лошадью
виглядав, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь велику провину, а ліва
выглядел так
рука Івана обвивалася сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі.
Ивана обернута местом синих вен, как голубая стальная цепь.
Не раз ранком, іще перед сходом сонця, їхав Іван у поле пільною доріжкою. Шлеї
Не раз в утре, перед восходом солнца, Иван ехал на поле с точной трассой. Передача
не мав на собі, лише йшов із правого боку і тримав дишель як би під пахою. І
Он этого не сделал, только пошел на правую сторону и держал круг, как будто под инсультом. А ТАКЖЕ
кінь, і Іван держалися крепко, бо оба відпочали через ніч. То як їм траплялося
Лошадь, и Иван сохранил Крепко, потому что они отдыхали всю ночь. Так как они случились
сходити з горба, то бігли. Бігли вдолину і лишали за собою сліди коліс, копит і
Чтобы уйти от горба, затем они бежали. Сбежал из подгонки и оставил следы колес, копыт и
широчезних п'ят Іванових. Придорожнє зілля і бадилля гойдалося, вихолітувалося
Широкие каблуки Иванов. Придорожные зелья и качающиеся починки, наброшенные
на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди. Але часом серед найбільшого
Со всех сторон за тележкой и бросили росу в следы. Но иногда среди величайших
розгону на самій середині гори Іван починав налягати на ногу і спирав коня.
Бег в середине горы Иван начал отдыхать на ноге и направился на лошадь.
Сідав коло дороги, брав ногу в руки і слинив, аби найти те місце, де бодяк
Он сел вокруг дороги, взял ногу на руках и соленый, чтобы найти место, где Бодик
забився.
Он разбился.
— Та цу ногу сапов шкребчи, не ти її слинов промивай, — говорив Іван
- Да, нога Саповкчи, не вы слюноотделение, - сказал Иван
іспересердя.
Это существование.
— Діду Іване, а батюгов того борозного, най біжить, коли овес поїдає...
- дедушка Иван и Батугух этой борозды, он бежит, когда овес ест ...
Це хтось так брав на сміх Івана, що видів його патороч зі свого поля. Але Іван
Это было настолько, что Иван смеялся, что его патолог с его поля. Но Иван
здавна привик до таких сміхованців і спокійно тягнув бодяк дальше. Як не міг
Долгое время такой смех и тихо вытащил тело. Как он не мог
бодяка витягнути, то кулаком його вгонив далі в ногу і, встаючи, казав:
Тело, чтобы встать, затем он исчезла в ноге и, вставая, сказал:
— Не біси, вігниєш та й сам віпадеш, а я не маю чєсу з тобою панькатися...
- Не дьявол, ты будешь изгибаться, и тебя убьют, и я не буду с тобой ...
А ще Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений,
И Ивана были вызваны в деревне Пеломан. Был в поясе ложного, потому что все шло вниз,
як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. То його вітер підвіяв.
Как будто две железные точки были вытянуты в туловище к ногам. Так что его ветер выиграл.
Як прийшов із войська додому, то не застав ні тата, ані мами, лише хатчину
Когда он пришел из дома армии, ни папа, ни мама, только Хатчина.
завалену. А всього маєтку лишив йому тато букату горба щонайвищого і
усеянный. И все поместье оставило его папой горба величайшего и
щонайгіршого над усе сільське поле. На тім горбі копали жінки пісок, і зівав він
Сельское поле выше всего. Этот горб копал женский песок, и он обнимался
ярами та печерами під небеса, як страшний велетень. Ніхто не орав його і не сіяв
овраги и пещеры под небесами как ужасный гигант. Никто не вспахал или не посеял
і межі ніякої на нім не було. Лиш один Іван узявся свою пайку копати і сіяти.
И на нем не было никаких границ. Только один Иван взял свою пайку, чтобы выкопать и сеять.
Оба з конем довозили гною під горб, а сам уже Іван носив його мішком наверх.
Оба с лошадью были привезены в гной под горбом, и уже Иван нес с помощью сумки.
Часом на долішні ниви спадав із горба його голосний крик:
Иногда его громкий крик падал с горба на Долли -Нива:
— Е-ех, мой, як тобов грєну, та й по нитці розлетишси, який же-с тєжкий!
-E-eh, мой, когда вы играете, и в нити вылетают, что то же самое!
Але, відай, ніколи не гримнув, бо шкодував міха, і поволі його спускав із плечей
Но не, он никогда не гремел, потому что сожалел о Михе, и медленно бросил его с плеч
на землю. А раз вечором оповідав жінці і дітям таку пригоду:
на землю. И однажды вечером он сказал женщине и детям такому приключению:
— Сонце пражить, але не пражить, аж вогнем сипле, а я колінкую з гноєм наверх,
- Солнце исчезает, но не исчезает, пока огонь не заливается, и я знал с гной наверху,
аж шкіра з колін обскакує. Піт із-за кожного волоска просік, та й так ми солоно
До кожи с колен. Пот из -за каждого зрелища прически, и поэтому мы соленые
в роті, аж гірко. Ледви я добивси на гору. А на горі такий вітрець дунув на
Во рту, даже горький. Жизнь я забираю гору. И на горе такой ветерок утонул
мене, але такий легонький, що аж! А підіть же, як мене за мінуту в попереці
Я, но настолько жалкий, что это так! И иди, как я, на минуту в пояснице
зачєло ножами шпикати — гадав-сми, що минуси!
Это был нож, чтобы шпион-я думал-СМА, что прошлое!
Від цієї пригоди Іван ходив усе зібганий у поясі, а люди прозвали його
Из этого приключения Иван прошел все поднятые в его поясе, и люди называли его
Переломаний.
Выпечен.
Але хоч той горб його переломив, то політки давав добрі. Іван бив палі, бив
Но хотя этот горб сломал его, политики дали добро. Иван бью свай, бит
кілля, виносив на нього тверді кицки трави і обкладав свою частку довкола, аби
Килли, выявил на него твердые ямы травы и опустил его долю, чтобы
осінні і весняні дощі не сполікували гною і не заносили його в яруги. Вік свій
Осенние и весенние дожди не поцарапали гной и не доставляли его на уровень. Ваш возраст
збув на тім горбі.
Решен на этом горбе.
Чим старівся, тим тяжче було йому, поломаному, сходити з горба.
Чем старше, тем сильнее он был, сломался, чтобы выйти из горба.
— Такий песій горб, що стрімголов удолину тручєє! Не раз, як заходяче сонце
- Такой горб, который возглавлял Удолин Триера! Не раз как солнечный свет
застало Івана наверху, то несло його тінь із горбом разом далеко на ниви. По тих
Иван был пойман, он нес свою тень с горбом вместе далеко на полях. Этими
нивах залягла тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі. Іван тоді показував
Поле Иванов лежало как гигант в поясе. Иван тогда показал
пальцем на свою тінь і говорив горбові:
Палец на его тень и поговорил с горбатом:
— Ото-с ні, небоже, зібгав у дугу! Але доки ні ноги носе, то мус р
-Ot-no, ов, он попал в дугу! Но пока ноги носа, затем мусс П