Тексты песен   >   A > AT > Ой, верше мiй верше

AT - Ой, верше мiй верше - текст песни, слова, перевод, видео

Исполнитель: AT

Название песни: Ой, верше мiй верше

Дата добавления: 27.01.2024 | 21:22:06

Просмотров: 1

0 - текст верный

0 - текст неверный

Ознакомьтесь с текстом песни AT - Ой, верше мiй верше

Чим більше ми зупиняємось над питаннями соборності українського народу, тим більше виникає запитань, щодо того, який є зміст цієї соборності? Чи йдеться про соборність етнічних українських земель, чи достатньо формальних святкувань на майданах і площах 22 січня, для того, щоб ствердити цю соборність? А можливо, йдеться про соборність українського духу, який єдиний від степів Донбасу до Карпатських гір, який неможливо побороти жодною окупаційною владою, духовним та фізичним знищенням. Будь-який дух має мати свій прихисток, свій схрон, з якого його неможливо витравити чи задушити – таким місцем для українського духу є українська земля. Тому будь-яким зайдам завжди здавалося, що позбавивши українців рідної землі, вони позбавлять його духу спротиву та гідності, саме цим викликані численні депортації та переселення, що ініціювалися московською, польською, німецькою, комуністичною владою. В другій половині 18 сторіччя, коли відбулося приєднання України до Російської імперії, саме вільні козацькі землі стають об’єктом колонізаторської уваги царської влади. Волелюбний козацький дух, що століттями панував в степах Слобожанщини, який жив завдяки власній щаблі та плугові, треба було зламати, зробити слухняним та упослідженим. Тут виявилося недостатнім знищити Запорізьку Січ, забрати в козаків їхні землі, тому Катериною було ініційовано заселення «нічийних» земель українського степу. Так з’явилися тут численні іноземні підприємці та переселенці з усієї Європи, але найбільша перевага в роздачі земель віддавалася колишнім офіцерам царської армії, носіям великодержавних ідей і абсолютно чужим в своїй основі, місцевому населенню. Навіть охорону цих земель, на яких протягом століть стояли козацькі сторожі, було довірено сербським полкам царської армії. Масово закриваються козацькі школи, українці залишаються без освіти. З ініціативи тієї ж цариці Катерини, територія Галичини, Холмщини, Підляшшя, Буковини переходить до рук Австро-Угорської імперії, в обмін на визнання за Російською імперією права на Крим. Проходить практично 100 років, поки на цих землях з’являються національні осередки, причому перший такий осередок виник саме в Перемишлі, який нині належить Польщі. Саме така історична недоля зводила докупи українців з усіх земель. Таких різних. Таких схожих. Якщо для українців 19 століття на території під владою Австро-Угорщини основним центром українського життя була власна греко-католицька церква, то для України, окупованої Російською імперією, навіть церква не була джерелом ідентичності, оскільки була неукраїнською. Напередодні Першої Світової війни на півночі сучасної Донецької області вже набирає популярності український рух, особливо в районі Бахмуту (нинішній Артемівськ). Саме звідси походить славний рід Шаповалів, двох полковників армії УНР Миколи та Артема Шаповалів, одного з лідерів української еміграції, видатного соціолога Микити Шаповала. В цей час на землях під Австро-Угорською імперією тільки з’являються перші паростки державного мислення, починає розвиватися культурне та політичне життя. Але обидві імперії вже готуються до війни, в якій українців повернуть багнетами один проти іншого. Українська революція і проголошення Четвертого Універсалу про самостійність України, проголошення Соборності , а після того чергова окупація, а за нею слідом черговий розділ України між Польщею та комуністичною Росією. Серед географічних назв польсько-українського прикордоння можна не помітити маленького села Liskowate (Лісковате). Польські відомості про цю місцевість доволі скупі, єдине, що можна побачити на світлинах села – це старовинну греко-католицьку дерев’яну церкву Народження Непорочної Діви Марії, яка була збудована в 1832 році Іваном Раком та Василієм Тимчаком. Ця місцевість Бескид до другої половини 20 століття була заселена українським населенням, яке сповідувало греко-католицьку віру і споконвіку жило на цій землі. Зараз, про те, що тут жили українці, можуть розповісти хіба що затерті написи українською на церковних дзвонах, що лишилися на старих церквах і оповідання старих людей, що пам’ятають часи, коли ця земля належала лем
Чем больше мы останавливаемся над вопросами соборности украинского народа, тем больше возникает вопросов относительно того, каков смысл этой соборности? Речь идет о соборности этнических украинских земель или достаточно формальных празднований на площадях и площадях 22 января для того, чтобы утвердить эту соборность? А возможно, речь идет о соборности украинского духа, который единственный от степей Донбасса до Карпатских гор, невозможно побороть ни одной оккупационной властью, духовным и физическим уничтожением. Любой дух должен иметь свое убежище, свой тайник, из которого его невозможно вытравить или задушить – таким местом для украинского духа есть украинская земля. Поэтому любым зайдам всегда казалось, что лишив украинцев родной земли, они лишат его духа сопротивления и достоинства, именно этим вызваны многочисленные депортации и переселения, инициированные московской, польской, немецкой, коммунистической властью. Во второй половине 18 века, когда произошло присоединение Украины к Российской империи, именно вольные казачьи земли становятся объектом колонизаторского внимания царской власти. Свободолюбивый казацкий дух, столетиями господствовавший в степях Слобожанщины, который жил благодаря собственной ступени и плугу, нужно было сломать, сделать послушным и униженным. Здесь оказалось недостаточно уничтожить Запорожскую Сечь, забрать у казаков их земли, поэтому Екатериной было инициировано заселение «ничейных» земель украинской степи. Так появились здесь многочисленные иностранные предприниматели и переселенцы со всей Европы, но наибольшее преимущество в раздаче земель отдавалось бывшим офицерам царской армии, носителям великодержавных идей и совершенно чуждым в своей основе, местному населению. Даже охрана этих земель, на которых на протяжении веков стояли казачьи стражи, была вверена сербским полкам царской армии. Массово закрываются казацкие школы, украинцы остаются без образования. По инициативе той же царицы Екатерины, территория Галиции, Холмщины, Подляшья, Буковины переходит в руки Австро-Венгерской империи, в обмен на признание за Российской империей права на Крым. Проходит практически 100 лет, пока на этих землях появляются национальные центры, причем первый такой центр возник именно в Перемышле, который сейчас принадлежит Польше. Именно такая историческая беда сводила вместе украинцев со всех земель. Таких разных. Таких схожих. Если для украинцев 19 века на территории под властью Австро-Венгрии основным центром украинской жизни была собственная греко-католическая церковь, то для Украины, оккупированной Российской империей, даже церковь не являлась источником идентичности, поскольку была неукраинской. В канун Первой Мировой войны на севере современной Донецкой области уже набирает популярность украинское движение, особенно в районе Бахмута (нынешний Артемовск). Именно отсюда происходит славный род Шаповалов, двух полковников армии УНР Николая и Артема Шаповалов, одного из лидеров украинской эмиграции, выдающегося социолога Никиты Шаповала. В это время на землях под Австро-Венгерской империей только появляются первые ростки государственного мышления, начинает развиваться культурная и политическая жизнь. Но обе империи уже готовятся к войне, в которой украинцев вернут штыками друг против друга. Украинская революция и провозглашение Четвертого Универсала о самостоятельности Украины, провозглашении Соборности, а затем очередная оккупация, а за ней следом очередной раздел Украины между Польшей и коммунистической Россией. Среди географических названий польско-украинского приграничья можно не заметить маленького села Liskowate (Лесковатое). Польские сведения об этой местности довольно скупы, единственное, что можно увидеть на фотографиях села – это старинную греко-католическую деревянную церковь Рождества Непорочной Девы Марии, построенную в 1832 году Иваном Раком и Василием Тимчаком. Эта местность Бескид до второй половины 20 века была заселена украинским населением, которое исповедовало греко-католическую веру и испокон веков жило на этой земле. Сейчас, о том, что здесь жили украинцы, могут рассказать разве что затертые надписи на церковных колоколах, оставшихся на старых церквях и рассказы старых людей, которые помнят времена, когда эта земля принадлежала леммам.