Василь Жданкін - Із полону - текст песни, слова, перевод, видео

Із полону

Iз полону, з-пiд Iзмаїлу

Вели козаченьки

В яснi зорi, на Вкраїну

Братцiв дорогеньких.

Отаман каже жартома:

"Чом не раді йти в Батьківщину?

Може, далі йти сил нема,

То повертай до Ізмаїлу".

А сто братців засміялись,

Інші сто сказали:

"Ми жіночок-татарочок

Й діточок лишали.

Одпустіть - жалкувать не будем

За дніпровськії плавні.

Навіть бачить вже забудем

Землі православні".

В отамана очі - хмари,

Крівцею налиті:

"Ну йдіть, плодіть яничарів,

Бісовії діти!"

І коли закурився шлях,

Запорожці коней вертали.

Зі сльозами на очах

Козаки своїх рубали.

Ця дума, що свідчить нам про славні дні Звитяги і Чину наших войовничих предків-козаків має під собою історичне підґрунтя - оповідь про повернення козацького війська на чолі зі славетним отаманом Іваном Сірком із походу на Крим та винищення трьох тисяч українців-християн.

...Після такої щасливої і блискучої перемоги над ханом усе козацьке військо, з'єднавшись з Сірком, забрало свою здобич, тимчасово залишену збоку, і саме опівдні підійшло до Сиваської переправи. Перепочивши тут якийсь час після воєнних подвигів і підкріпившись харчами, вони, не зволікаючи, рушили з Криму через Сиваш на той бік, що йде від Сиваша до Запоріжжя.

Пройшовши Сиваш перед заходом сонця і вже не тримаючись того тракту, яким ішли з Січі в Крим, запорожці від переправи подались на Каланчак, до Чорної долини й Кочкарів, залишивши Перекоп з лівого боку. Струснувши біля Чорної долини всі поля й кримські пасовища, захопивши багато рогатої худоби й овечих отар разом із татарами при них, військо запорізьке рушило вгору Дніпром, до своєї Січі, маючи безліч здобичі й тринадцять тисяч ясиру - полонених татар і християн, які були в кримській неволі. Віддалившись з усім військом і здобиччю на кілька миль від Криму й зупинившись у зручному для обіднього попасу місці, Сірко наказав одним із козаків наварити побільше каші, щоб її було достатньо як для війська, так і для ясиру, а іншим розділити навпіл ясир, окремо християн, а окремо бусурман.

Коли це виконали, Сірко наказав усіх бусурман пов`язати, а до християн, чоловіків і жінок, котрих було сім тисяч, сказав таке слово, випробовуючи їх: "Хто хоче, йдіть з нами на Русь, а хто не хоче, повертайтесь у Крим".

Християни й "туми" - діти християн у Криму, - почувши ці слова Сірка, розділилися на дві частини: одні, їх було три тисячі, воліли повернутись у Крим, ніж іти в християнську землю; інші, яких було чотири тисячі, забажали повернутись у свою землю, на Україну. Сірко наказав усіх нагодувати, а далі одних залишив із собою, а інших відпустив у Крим. Відпускаючи останніх, запитав у них, чому вони прагнуть у Крим; ті відповіли, що в Криму в них нерухомості й господарства, тому там їм краще житиметься, як на Русі, де вони нічого не мають.

Відпускаючи тих людей, Сірко ще не зовсім вірив, що дійсно підуть в Крим, а сподівався, що повернуться на Русь і, зійшовши на близьку могилу, дивився за ними, доки їх було видно. Коли ж переконався у їх твердому намірі йти в Крим, наказав молодим козакам сісти на коней, наздогнати відпущених і всіх до єдиного без жодного жалю вибити й витяти, і сказав, що сам поїде за ними й подивиться, чи все виконано за його наказом.

Отримавши від Сірка такий наказ, козаки, наздогнавши тих людей, вчинили, як було наказано, не залишивши живою жодної душі. Незабаром і сам Сірко, сівши на коня, поскакав туди, де виконували його наказ. Прискакавши й побачивши, що його волю виконали точно, він подякував козакам, а до мертвих тіл промовив так:

"Простіть нас, брати, а самі спіть тут до страшного суду Господнього, замість того, щоб розмножуватися вам у Криму між басурманами на наші християнські молодецькі голови і на свою вічну без хрещення погибель". (Уривок із книги Дмитра Яворницького "Історія запорізьких козаків", Розділ 23).

В такому дусі вчили своїх дітей нащадки князів Руської Імперії -