Михайло Коцюбинський - Intermezzo - текст песни, слова, перевод, видео
Ознакомьтесь с текстом песни Михайло Коцюбинський - Intermezzo
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
МИХАИЛ Коцюбинский
ІNТЕRМЕZZO
ИNТЕRМЕZZO
Присвячую Кононівським полям
Посвящаю КОНОНОВСКОЕ полям
Дійові особи:
Действующие лица:
Моя утома.
Моя усталость.
Ниви у червні.
Поля в июне.
Сонце.
Солнце.
Три білих вівчарки.
Три белых овчарки.
Зозуля.
Зозуля.
Жайворонки.
Жаворонки.
Залізна рука города.
Железная рука города.
Людське горе.
Человеческое горе.
Лишилось тільки ще спакуватись... Се було одно з тих незчисленних "треба", які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике, - вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від нього, забути, спочити. Я утомився.
Осталось только еще спакуватись ... Это было одно из тех бесчисленных "надо", которые меня так утомили и не давали спать. Зря, что ли то "надо" малое или большое, - вес то есть, что каждый раз оно требует внимания, не я им, а оно мной уже руководит. Фактически становишься рабом сего многоголового зверя. Хоть на время освободиться от него, забыть, отдохнуть. Я устал.
Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті - хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнім. Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину.
Потому что жизнь непрерывно и неумолимо идет на меня, как волна на берег. Не только собственно, а и чужое. А в конце - разве я знаю, где кончается собственную жизнь, а чужое начинается? Я слышу, как чужое существование входит в мою, как воздух через окна и двери, как воды притоков в реку. Я не могу разминуться с человеком. Я не могу быть, одиноким. Признаюсь - завидую планетам: они имеют свои орбиты, и ничто не становится им на их пути. Тогда как на своей я везде и всегда встречаю человека.
Так, ти стаєш мені на дорозі і уважаєш, що маєш на мене право. Ти скрізь. Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків - тисячі чорних ротів - вічно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина. Скрізь я стрічаю твій погляд; твої очі, цікаві, жадні, влазять у мене, і сама ти, в твоїй розмаїтості кольорів й форм, застрягаєш в моїй зіниці. Я не можу розминутись з тобою... я не можу бути самотнім... Ти на тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування. Яке тобі діло, що ти мене мучиш? Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене... мої руки, мій розум, мою волю і моє серце... Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір. І ти се робиш. Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх незліченних "треба", у безконечних "мусиш".
Да, ты становишься на моем пути и считаешь, что имеешь меня право. Ты везде. Это ты надела землю в камень и железо, это ты из окна домов - тысячи черных ртов - вечно дышишь смрадом. Ты бичует святую тишину земли скрежетом фабрик, громом колес, грязный воздух пылью и дымом, ревешь от боли, от радости, злости. Как зверь. Везде я встречаю твой взгляд; твои глаза, интересные, жадные, влезают в меня, и сама ты, в твоей разнообразия цветов и форм, застревает в моей зрачка. Я не могу разминуться с тобой ... я не могу быть одиноким ... Ты на только идешь рядом со мной, ты влезаешь внутрь у меня. Ты бросаешь в мое сердце, как к собственному тайнике, свои страдания и свои боли, разбитые надежды и свою отчаяние. Свою жестокость и звериные инстинкты. Весь ужас, всю грязь своего существования. Какое тебе дело, что ты меня мучаешь? Ты хочешь быть моим господином, хочешь взять меня ... мои руки, мой ум, мою волю и мое сердце ... Ты хочешь Висс меня, всю мою кровь, как тот вампир. И ты это делаешь. Я живу не так, как хочу, а как ты мне говоришь в твоих бесчисленных "надо", в бесконечных "должен".
Я утомився.
Я устал.
Мене втомили люди. Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять. Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.
Меня утомили люди. Мне постылым быть заездом, где вечно толкутся эти создания, кричат, суетятся и мусорят. Повидчиняты окна! Проветривать дом! Выбросят вместе с мусором и тех, что сорят. Пусть войдут в дом чистота и покой.
Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть?
Кто даст мне удовольствие быть одиноким? Смерть?
Сон?
Сон?
Як я чекав їх часом!
Как я ждал их время!
А коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе - люди і там чигали на мене. Вони сплітали своє існування з моїм в химерну сітку, намагались налити мої вуха та моє серце тим, чим самі були повні... Слухай-но, слухай! Ти й тут несеш до мене свої страждання? Своє мерзенство? Моє серце не може більше вмістити. Воно повне ущерть. Дай мені спокій...
А когда приходил тот прекрасный брат смерти и брал меня к себе - люди и там подстерегали меня. Они сплетали свое существование с моим в причудливую сетку, пытались налить мои уши и мое сердце тем, чем сами были полны ... Слушай, слушай! Ты и здесь несешь ко мне свои страдания? Свое мерзенство? Мое сердце не может больше вместить. Он полон до отказа. Оставь меня в покое ...
Так було по ночах.
Так по ночам.
А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць.
А днем я вздрагивал, когда слышал за собой тень от человека, и с отвращением слушал ревущие потоки человеческой жизни, неслись навстречу, как дикие кони, из всех городских улиц.
* * *
* * *
Поїзд летів, повний людського гаму. Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає. Мене дратувала непевність, що тремтіла в мені: чи розтулить рука свої залізні пальці, чи пустить мене? Невже я вирвусь від сього зойку та увійду у безлюдні зелені простори? Вони замкнуться за мною, і надаремне клацати буде кістками залізна рука? І буде навколо і в мені тиша?
Поезд летел, полный человеческого гамму. Казалось, город вытягивает в поле свою железную руку за мной и не пускает. Меня раздражала неуверенность, что дрожала во мне ли раскроет рука свои железные пальцы, пустит меня? Неужели я вырвусь от сего вопля и войду в безлюдные зеленые просторы? Они замкнутся за мной, и напрасно щелкать будет костями железная рука? И будет вокруг и во мне тишина?
А коли все отеє сталось, так просто і непомітно, я не почув тиші: її глушили чужі голоси, дрібні, непотрібні слова, як тріски і солома на весняних потоках...
А когда все отее произошло, так просто и незаметно, я не услышал звука: ее глушили чужие голоса, мелкие, ненужные слова, как щепки и солома на весенних потоках ...
...Одна знайома дама п'ятнадцять літ слабувала на серце... трах-тарах-тах... трах-тарах;тах... Дивізія наша стояла тоді... трах-тарах-тах... Ви куди ідете?.. Прошу білети... трах-тарах-тах... трах-тарах-тах...
... Одна знакомая дама пятнадцать лет прихварывала на сердце ... трах-трах-тах ... трах-трах; тах ... Дивизия наша стояла тогда ... трах-трах-тах ... Вы куда идете ? .. Прошу билеты ... трах-трах-тах ... трах-трах-тах ...
Якийсь зелений хаос крутився круг мене і хапав бричку за всі колеса, а неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитис
Какой-то зеленый хаос крутился вокруг меня и хватал бричку за все колеса, а неба здесь было так много, что глаза тонули в нем, как в море, и искали, за что бы зацепиться
Смотрите так же
Михайло Коцюбинський - уривок з твору Інтермеццо
Михайло Коцюбинський - Дорогою ціною уривок
Все тексты Михайло Коцюбинський >>>
Последние
Ахмад Сауди - Сура 101 Аль Кариа
Популярные
Микола Янченко і Таня Денисюк - Ой,чого ж ти мамо
Мы покидаем начальную школу - плюс
Случайные
Ali Azmat - Yeh Jism Hai To Kya
Ульвейн - Детектив из Ордо Ксенос
Клавдия Шульженко - Танго у полустанка
GuntanoMo feat. 228 - Счастье Есть