Тексты песен   >   С > Сопілка > Лісова пісня

Сопілка - Лісова пісня - текст песни, слова, перевод, видео

Исполнитель: Сопілка

Название песни: Лісова пісня

Дата добавления: 09.08.2023 | 19:24:05

Просмотров: 6

0 - текст верный

0 - текст неверный

Ознакомьтесь с текстом песни Сопілка - Лісова пісня

***
***
Лукаш нахиляється до того місця, що показала Доля, знаходить вербову сопілку, що був кинув, бере її до рук і йде по білій галяві до берези. Сідає під посивілим від снігу довгим віттям і крутить в руках сопілочку, часом усміхаючись, як дитина. Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези і схиляється над Лукашем.
Лукаш наклоняется к тому месту, которое показала судьба, находит насадку ивы, которая была брошена, берет его в руки и идет на белый глянин в березу. Он сидит под снегом от снега с длинными ветвями и поворотами в ваших руках сопло, иногда улыбаясь, как ребенок. Легкая, белая, прозрачная фигура, которая напоминает матер, появляется из березы и наклоняется над Лукасом.


П о с т а т ь М а в к и
P O S T A T S M A V K I
Заграй, заграй, дай голос мому серцю!
Симулируйте, дал голос моего сердца!
Воно ж одно лишилося від мене.
Это осталось от меня.
Л у к а ш
L u k a w
Се ти?.. Ти упирицею прийшла,
Это ты? .. ты пришел,
щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!
Выпить из меня кровь? Пропускать! Пропускать!
(Розкриває груди).
(Открывает грудь).
Живи моєю кров'ю! Так і треба,
Живи моей кровью! Так что это необходимо,
бо я тебе занапастив...
Потому что я тебя разрушил ...
М а в к а
М а в К а
Ні, милий,
Нет, милый,
ти душу дав мені, як гострий ніж
ты душа дала мне острый нож
дає вербовій тихій гілці голос.
Дает Уиллоу тихой ветвь голос.
Л у к а ш
L u k a w
Я душу дав тобі? А тіло збавив!
Я дал тебе душу? И тело было освещено!
Бо що ж тепера з тебе? Тінь! Мара!
Потому что как насчет тебя сейчас? Тень! Призрак!
(З невимовною тугою дивиться на неї).
(С невыразимым тоским взглядом на нее).
М а в к а
М а в К а
О, не журися за тіло!
О, не беспокойтесь за свое тело!
Ясним вогнем засвітилось воно,
Чистый огонь освещен,
чистим, палючим, як добре вино,
чистый, пылающий как хорошее вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Свободные искры вылетели.
Легкий, пухкий попілець
Легкий, свободный пепел
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
Ложь, возвращаясь на родную землю,
вкупі з водою там зростить вербицю, -
Вместе с водой вырастут иву, -
стане початком тоді мій кінець.
Это будет начало моего конца.
Будуть приходити люди,
Люди придут, люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
бедный и богатый, веселый и грустный,
радощі й тугу нестимуть мені,
Радость и тоска будут несут меня,
їм промовляти душа моя буде.
Моя душа скажет.
Я обізвуся до них
Я позвоню им
шелестом тихим вербової гілки,
шелест тихой ивы ветвь,
голосом ніжним тонкої сопілки,
Голос нежный тонкий сопли,
смутними росами з вітів моїх.
Доверенные росы от моих светских.
Я їм тоді проспіваю
Я пою тогда спетый
все, що колись ти для мене співав,
Все это, когда ты пел за меня,
ще як напровесні тут вигравав,
Даже как сюрприз здесь выиграл,
мрії збираючи в гаю...
Мечты собираются в роще ...
Грай же, коханий, благаю!
Играть, дорогая, я умоляю!


Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться музика, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.
Лукаш начинает играть. Первоначально его игра грустная, как зимний ветер, как жаль из -за чего -то потерянного и незабываемого, но победившая победившая пение любовных покрывает. Когда музыка меняется, так и зима меняется: Береза ​​шуршала с вьющимся листом, весна звучит в цветущей роще, тусклый зимний день меняется в чистую, лунную ночь. Мавка внезапно мигает с древней красотой в звездном венке. Лукаш бросается к ней с призывом счастья.


Вітер збиває білий цвіт з дерев. Цвіт лине, лине і закриває закохану пару, далі переходить у густу сніговицю. Коли вона трохи ушухла, видко знов зимовий краєвид, з важким навісом снігу на вітах дерев. Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху. Сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця...
Ветер сбивает белый цветок с деревьев. Цветок течет, течет и закрывает влюбленную пару, а затем попадает в толстый снеговик. Когда она получила немного, зимний пейзаж снова, с тяжелым снежным сараем на деревьях Вита. Лукаш сидит, наклоняясь к березу, с насадкой в ​​руках, его глаза закрыты, с счастливой улыбкой на рту. Он сидит без движения. Снег вел голову на голову, вылил всю фигуру и падает, падает без конца ...
[25/VII 1911 р.]
[25/vii 1911]]
Смотрите так же

Сопілка - Я люблю цю казку змалку

Все тексты Сопілка >>>