Тексты песен   >   О > Олег Короташ > Вігілії

Олег Короташ - Вігілії - текст песни, слова, перевод, видео

Исполнитель: Олег Короташ

Название песни: Вігілії

Дата добавления: 01.11.2024 | 05:26:03

Просмотров: 2

0 - текст верный

0 - текст неверный

Ознакомьтесь с текстом песни Олег Короташ - Вігілії

ВІГІЛІЇ
Бдение


Сніг хрустить як Різдвяний оплаток, і шкіра –
Снег хрустят, как рождественская оплата и кожа -
вірить у холод, у подих звіра,
верит в холод, в дыхании зверя,
що лісом обходить, мов світ заснув.
Какой лес проходит, как мир заснул.
Ще Спаситель – маля, обійнявши груди
Все еще Спаситель - ребенок, обнимая грудь
Марії, як землю потім, чи – плечі Юди,
Мария как земля, или - плечи Иуды,
раптом плаче, бо снить цю безмежну тьму.
Внезапно он плачет, потому что эта безграничная тьма мечтает.


Снить, але не розуміє. З молоком Марії
Мечтают, но не понимает. С молоком Мэри
спокій приходить і сила. Вії –
Приходит спокойствие и сила. Ресницы -
тремтять під зорею, що в ній постав,
дрожит под рассветом, который был введен в него,
але погляд батька не здатні прийняти:
Но взгляд отца не может принять:
надто далеко до тіла маляти,
слишком далеко до тела ребенка,
надто близько до тіла Христа.
Слишком близко к телу Христа.


Поза тим, промінь світла, долоні мами,
Помимо этого луч света, ладонь мамы,
пастухи з дарами, чи то – словами...
Пастухи с подарками или словами ...
I пророцтва – фатальні теплом ножа
Я пророчество - смертельный теплый нож
Авраама, чий світ – неймовірно білий,
Авраам, чей мир невероятно белый,
надто гуманний і надто зрілий.
Слишком гуманный и слишком зрелый.
Це Різдво у Карпатах, немов межа.
Это Рождество в Карпатах, как граница.


Ця спокійна зима, не скажу остання,
Эта спокойная зима не скажет последнюю,
заповзає у вікна, немов вінчання
ползет в окнах, как свадьба
з фотокартки у пам'ять, твою фату.
От фотокарты до памяти, вашей вуаль.
Проступаючи спогадом, наче бігом
В ожидании памяти, как будто бег
через дні, що сьогодні припали снігом,
В те дни, которые были снег сегодня,
де себе зацькували: ату! ату!..
Где они волновались: Ату! Атпе!


Хоча пам'ять має властивість коми,
Хотя память имеет свойство комы,
рік сьогодні далеко не тридцять сьомий,
Год сегодня далеко не тридцать седьмой,
і відстань між нами – короткий вдих, –
и расстояние между нами - короткий взломан, -
то чого нам боятись, які прикмети?
Так чего же мы боимся, какие знаки?
Лик Горгони чи хвіст комети
Лицо Горгона или хвоста кометы
заступає дорогу між нас самих?
Выход из нас?


Я тебе пам'ятаю. Теплом долоні
Я тебя помню. Теплая ладонь
приховала оті, що на смак солоні.
Она спрятала тех, кто на вкус соленый.
Море двічі впадало в ріку одну.
Море упало в реку.
Бо єдине епоха дає поету –
За единственную эпоху дает поэту -
це психоз кохання, котре на злеті
Психоз любви, который находится на взлете
має силу тяжіння, що кратна сну.
Он обладает силой гравитации, которая множества сон.


Але що ти кажеш? Ти сам – епоха,
Но что ты скажешь? Вы сами - эпоха,
чий голос ламався у ній потроху,
чей голос немного пробился,,
кришилися долі, немов граніт.
Судьба рухнула, как гранит.
Коли тяжко вмирало оте століття,
Когда это было тяжело в этом столетии,
і його надто пізні ще юні діти
И уже слишком поздно, еще маленькие дети
заповзали в майбутнє, мов інший світ.
Они заползли в будущее, как другой мир.


Десять років мовчання, як борг державі,
Десять лет молчания как долг государству,
для котрої ти – камінь в підмурку, славі.
Для кого вы камень в фундаменте, слава.
Як не віршем, – раменом тримай і стій.
Как стих, держись и стой.
Так живеш, що це точно не райська квота;
Вы живете так, чтобы это определенно не раяная квота;
або вірш, або череп на тих воротах,
либо стих, либо череп на этих воротах,
хоча це – не суттєво, бо череп – твій.
Хотя это не важно, потому что череп ваш.


Це лише ностальгія за днями слави
Это просто ностальгия по дням славы
звитяг Святослава, плачу Ярославни,
Сумерки Святослава, крича Ярославна,
котрі перепише учений муж
это переписывает мужа ученого
з історії – в шльондру; і покритки дітки!..
от истории - до суспензии; И покрытия ребенка!
Героїка часу: опришки каліки
Время героизм: calico Opryshki
із чарок виймають героїку душ,
Из волшебников удаляют героизм душ,


поки Довбуш під Римом збира полуниці.
В то время как Довбуш под Римом собирает клубнику.
Світ бачив папеcс, але духу в'язниця
Мир видел пакеков, но дух тюрьмы
сьогодні – не блядство, а – вигріта піч.
Сегодня не печь, а печь.
Вже сміху замало, – мовчіть, що не знали,
Смеяться недостаточно - хранить молчание, чего они не знали
що нам не волали, кричали, казали, -
Что мы не плакали, крикнул, сказал:
що втомлені жити прийдемо на Січ, -
Это устало от жизни, мы приедем к Сиху, -


i нам ще заломить зацiплi руки,
И мы все равно сломаем руки,
бо гетьман, зійшовши на пси і на суки,
для Хетмана, спустившись за собак и запреты,
із напханим писком випав з небес.
С чучелой скрипучкой он упал с небес.
Не голосу ломка – важкий амфібрахій
Не голос перерыва - тяжелая ампибрачия
розбурхає ямби, відкупить за драхму:
Удушительный ямба, выкуп для драхмы:
тінь дольником скаже: Бог вмер і воскрес!
Тень скажет: Бог умер и воскрес!


Це віра первинна, тваринна, щосили, –
Это основная вера, животное, тяжело, -
бо нас не у церкві, нас вдома хрестили,
Поскольку мы не были в церкви, мы были крещены дома,
скрадався священик, як тать попри зруб.
Священник остановился, как папа, несмотря на журнал.
Тож генами плеще ще той гуманоїд,
Таким образом, ген плеча по -прежнему является туманоидом,
Карпатських туманів густий алкалоїд;
Карпатские туманные туманные алкалоиды;
під ребрами гепає морений дуб.
Под ребрами нагретый дуб сшитого дуба.


Втім, зраджують очі що бачать трепети
Однако предайте глаза, которые видят огромное количество
над беріг потоків чуму i багнети.
Над потоками чумы и штыков.
Гілляка як засіб міжнародних питань.
Филиал как средство международных проблем.
Плекали одних ще не злі покоївки,
Лелеяли некоторых еще не злых горничных,
на інших чекали зимові криївки;
Другие ждали зимних укрытий;
від Сяну до Дону дме Тмутаракань.
Тмутаракан дует от Сян до Дона.


I присілком долі у пам'ять вмерзали
Я по урегулированию судьбы в памяти умер
оті голоси з-під хрестів, як хорали,
Эти голоса из -под крестов, такие как холлы,
щороку гучніше. Із року в рік.
Каждый год громче. Из года в год.
Стає надто чути. Щоразу… щоразу…
Становится слишком услышанным. Каждый раз ... каждый раз ...
Урешті, масштаб цей доводить до сказу,
Наконец, эта шкала приводит к бешенству,
бо кожен із них: се був Чоловік!
Потому что каждый из них: это был мужчина!


I кожен із них – твій підмурок, фундамент.
И каждый из них - ваш стенд, фундамент.
I те, як живеш – суть вінець і орнамент, –
И как вы живете - сущность короны и орнамента, -
твій голос – їх голос. Не вицвілий щем.
Ваш голос - их голос. Не выцвет.
Тож мусимо жити, бо іншим – помалу
Итак, мы должны жить, потому что другие - понемногу
«слова дощем позамивало,
«Слова шел дождь
i не слова, i не дощем».
И не слово, а не дождь.


2010
2010 год
Смотрите так же

Олег Короташ - Дарина і Еней

Олег Короташ - Present continuous tense

Олег Короташ - Казка

Олег Короташ - Майже елегія

Олег Короташ - Пейзаж нізвідки

Все тексты Олег Короташ >>>