Бруно Ферреро - Клубок вовни - текст песни, слова, перевод, видео

Название песни: Клубок вовни

Дата добавления: 08.09.2024 | 17:16:14

0 - текст верный

0 - текст неверный

Ознакомьтесь с текстом песни Бруно Ферреро - Клубок вовни

Королівський двір гучно обходив святкування з нагоди прибуття короля до столиці. У багато прикрашеній залі король приймав дари від своїх підданих. Усі подарунки були дуже цінні: коштовна зброя, срібляні келихи, тканини, гаптовані золотом.

Королевский двор был громко обойти по случаю прибытия короля в столицу. Во многих украшенных залах король получил подарки от своих подданных. Все подарки были очень ценными: драгоценное оружие, серебряные очки, ткани, искаженные золотом.

Коли вервиця жертводавців уже майже підходила до кінця, з’явилася столітня селянка. Вона йшла, важко ступаючи у своїх дерев’яних взувачках. Жінка накульгувала і спиралася на палицю. У повній тиші вона вийняла з кошика дарунок, що був старанно загорнутий у полотно.

Когда Розарий доноров почти подошел к концу, появился столетий крестьянин. Она сильно ходила в своих деревянных туфлях. Женщина была жала и полагалась на палку. В полном молчании она удалила подарок из корзины, который был тщательно завернут в холст.

Коли жінка поклала до ніг короля клубок білої вовни, усі вибухнули гучним сміхом. Старенька назбирала її від двох овець — свого єдиного маєтку — і напряла за довгі зимові вечори.

Когда женщина положила клубок белой шерсти в ноги короля, все взорвались громким смехом. Старуха собрала ее из двух овец - ее единственное поместье - и направила на долгие зимние вечера.

Король без слова з гідністю уклонився. Коли старенька, супроводжувана згірдливими поглядами, поволі виходила із зали, король дав знак розпочинати святкування.

Король без слова с достоинством поклонился. Когда старуха, сопровождаемая быстрыми видами, медленно покинул зал, король сделал знак, чтобы начать праздник.

У густих сутінках жінка із труднощами подолала дорогу до своєї хати, що знаходилася у королівському лісі. Досі з її присутністю там ледве мирилися. Коли ж старенька побачила свій дім, то страшенно перелякалася.

В толстых сумерках женщина преодолела путь к своему дому, который находился в Королевском лесу. До сих пор ее присутствие было едва примирено там. Когда старуха увидела ее дом, она испугалась.

Хату оточили гвардійці короля. Довкруж бідного обійстя вбивали кілки, а між ними натягували вовняне прядиво.

Дом был окружен охранниками короля. Колышки были убиты вокруг бедных, и между ними растянулась шерсть.

«О мій Боже, — скрушно зітхнула старенька. — Мій подарунок образив короля... Тепер мене арештують і вкинуть до цюпи».

«Боже мой», вздохнула старуха. «Мой подарок обидел короля ... теперь меня арестовывают и бросают в сомнение».

Тут її помітив командир вояків. Він низенько схилився перед нею і ґречно повідомив: «Пані, згідно з наказом нашого доброго короля, земля, яку можна обгородити прядивом із Вашого клубка, відтепер належить Вам».

Здесь она была замечена командиром солдат. Он много наклонился перед ней и сказал: «Дамы, согласно приказу нашего хорошего короля, земли, которая может быть заключена с прядильщиком с вашего мяча, теперь принадлежит вам».

Обсяг її нових володінь відповідав довжині вовни з її клубка. Жінка отримала тією мірою, якою сама обдаровувала.

Объем ее новых владений соответствовал длине шерсти с ее мяча. Женщина получила до такой степени, что она подарила.

Очікуємо багато і боїмося дарувати.

Мы ожидаем многого и боимся дать.

Два монахи вирощували ружі. Один поринав у споглядання краси і запаху своїх руж. Інший зрізав найгарніші квіти і дарував перехожим.

Два монаха выращивали розы. Один погрузился в созерцание красоты и запаха его рядов. Другой порезал самые красивые цветы и дал прохожие -по -прежнему.

«Що ти робиш? — картав його перший монах. — Як ти можеш позбавляти себе радости вдихати запах своїх руж?»

"Что ты делаешь? Сказал свой первый монаш. - Как вы можете лишить себя радости вдыхания запаха ваших стержней?

«Ружі найліпше пахнуть у руках того, хто дарує їх іншим», — дуже просто відповів другий.

«Розы пахнут лучшим в руках того, кто дает их другим», - сказал другой просто.

Із книжки Бруно Ферреро «365 коротких історій для душі»

Из книги Бруно Ферреро "365 рассказов для души"

Бруно Ферреро - Дуб і Троянда

Бруно Ферреро - Пригода з їжаками

Бруно Ферреро - Постанови

Бруно Ферреро - Диявольський пiдступ

Бруно Ферреро - Коли Бог творив маму

Все тексты Бруно Ферреро >>>